Коли нечестивий цар Диоклитіян підняв гоніння на християн, була в місті Іконії одна дівчина, на ймення Параскева, доброродна і добровидна. Її батьки, будучи благовірними, виховали її в добрих звичаях, навчили святій вірі та береженню заповідей Господніх й відійшли до Господа, залишивши блаженну дочку свою в молодих літах з великим маєтком.

Досягла дівчина зрілого віку й наслідувала вірі й ділам своїх батьків: маєтки власні не на прикраси і на сласне живлення юності своєї тратила, а на одягання голих, на харчування голодних і пригощення мандрівників. Сама ж не дбала про тлінних дбаль­ців, котрі шукали її собі для співжиття, — заручивши себе одному безсмертному Женихові, єдинородному Сину Божому, задля Нього у преподоб’ї та правді жила, ненастанно ісповідуючи щоденно Його пресвяте ім’я пе­ред людьми, приводячи їх до пізнання істини.

Із них од­ні вірили в Господа нашого Ісуса Христа, інші ж, неві­руючі, докорами допікали святій. Вона ж дерзновенно говорила їм слово Боже і викривала марнотність без­душних ідолів. Не терплячи чути цього від неї, невірні громадяни схопили її і, бивши, у темницю вкинули.

У той час прийшов в Іконію один ігемон від царя Диоклитіяна, посланий у ту країну для побиття христи­ян. До нього приступили громадяни й кажуть: «Світлий Ігемоне, є в місті цьому дівчина, котра вірує у Розіп’ятого й проповідує його, і волхвує, і вже немало людей волх­вуванням своїм од жертов богам нашим відвернула. Ми ж, почувши повеління цареве, що всі, хто не поклоняєть­ся богам, страчені будуть, схопили дівицю ту і тримаємо в темниці». Почувши те, ігемон повелів святу діву по­ставити перед своїм судом, коли йшла свята мучениця на судище, Святий Дух отінив її, і було лице її світле, аж усі, котрі дивилися на неї, дивувалися й говорили: «глянь, не є отухла від печалі, але ще більше світиться».

Коли поставили її на судищі, зирнув на неї Ігемон і здивувався принаді та красі лиця її, кажучи до наближе­них: «Марно оклепали цю прекрасну діву, не є праведно погубити таку сонцеподібну красу». І мовить до неї: «Накажи нам ім’я своє, дівчино». Відповіла свята діва: «Християнка я є, раба Христова». ігемон-бо рече: «Ви­гляд краси твого лиця до смирення мене схиляє, а слова з твоїх вуст нутро мені збурюють, не хочу-бо таких слів чути». Свята ж відповіла: «Кожен князь, котрий прав­диво судить, радіє, чуючи правду, ти ж, почувши всю істину, яку я виказала, розгнівався». Ігемон же сказав: Через те я розгнівався, що відповіді від тебе не отри­мав, запитав я про ім’я твоє, а ти мені не відповіла”. Мовила свята: «Спершу подобає мені сказати ім’я віч­ного життя, а по тому явити ім’я тимчасового житія. Сказала-бо ім’я вічного життя, що християнка я є, раба Христова, у тимчасовому ж житії від батьків моїх на­звано ім’я мені Параскева, бо в день Параскеви народи­лася». — Параскева ж у еллінів зветься день п’ятниця. Говорила свята до ігемона: «Оскільки батьки мої день шостий, що є днем добровільної і животворної страсті Господа нашого Ісуса Христа, в усі літа пошановували постом, молитвами й милостинями, поминаючи свого Владику, котрий з любові до людського роду пролив свою кров і душу свою за нас поклав, через те дав їм Бог плода чесного їхнього подружжя — мене, недостойну рабу свою, у той день, у який Його чеснотливо пошановували при спогадах страстей Владичних. Забажали тож вони наректи й ім’ям тим, яким називається день параскеви, і від дня параскеви називаюся Параскева, Христовим страстям спільниця». Ігемон же мовить: «По­кинь говорити марнотні слова, а принеси жертву богам нашим, і візьму тебе за дружину, будеш пані великого добра, і численні люди будуть тобі заздрити на землі». Відповіла свята Параскева: «Я маю собі Жениха на не­бесах, Ісуса Христа, іншого-бо чоловіка не потребую». І рече ігемон: «Милую красу твою і терплю через юність твою». Відповіла свята: «Не милуй краси тимчасової, сьогодні цвіте, а завтра опаде, а більше помилуй себе, бо чекає тебе вічна мука». Розгнівався ігемон, повелів роз­дерти на ній одежі її і жилами сирими бити її. Коли ж били святу, жодного не видала звуку, але вустами мов­чала, серцем же до Христа взивала, помочі від нього просячи в муках. Ігемон, що жалів принаду її, був-бо вражений і розпалений красою її, і велів перестати бити її та й смиренно почав до неї казати: «Пожалій, о дівчи­но, юність свою, не губи красного цвіту молодості своєї, принеси жертви богам і жива будеш, великої честі від нас сподобишся». Вона ж не відповідала йому нічого. Опечалився ігемон і рече: «Чому мені не відповідаєш, лихе християнське поріддя?» Вона ж плюнула в лице йому.

Тоді роз’ярився вельми мучитель, повелів на де­рево підвісити її і кігтями залізними нещадно дерти реб­ра її і волосяницею натирати рани її — і дерта плоть ця була аж до кісток. Гадав-бо мучитель, що помре швид­ко, уже-бо ледве дихала. Зняли її з дерева і вкинули до темниці, де лежала вона безголоса і ледве жива від ран лютих. Опівночі ввійшов до неї ангел, який мав рамена й груди перепоясані хрестоподібним золотим пасом, тримаючи в руках своїх знаряддя Христових страж­дань: хреста, тернового вінця, списа, тростину, губку — і рече: «Встань, дівице, Христових страждань спільнице, присланий-бо я відвідати тебе. Приніс оце на відраду болістям твоїм знаряддя страстей Господа нашого: по­глянь на чесне знаряддя хресне і на тернового вінця Жениха нетлінного; поглянь на списа, що пробив живо­творні ребра, і тростину, що написала відпущене світові, і губку, що витерла гріха Адамового. Устань-бо, зціляє тебе Христос Господь!» І тоді встала мучениця, ніби зі сну, і приступив прибулий ангел, протер губкою всі ра­ни святої мучениці, і зробилося все тіло її ціле й здорове, а краса лиця її стала світліша, ніж раніше, і цілувала зна­ряддя Христових страстей, також і прибульця того вітала й славила Бога, а той, що явився їй, невидимий став.

Коли настав ранок, прийшла темнична сторожа і знайшла її, що стояла на молитві здорова і не мала ані рани, тож, настрашені бувши, повернулися до ігемона. Він-бо повелів привести її перед себе і, побачивши здо­рову, дивувався з великої краси її, і сказав їй: «Бачиш, Параскево, як помилували красу твою боги наші й дару­вали тобі життя, здоровою тебе вчинивши». Свята рече: «Покажи мені, о ігемоне, тих, що дарували мені життя». Ігемон же послав її до храму богів своїх, щоб побачила їхніх ідолів. Пішли з нею і жерці ідольські, і безліч лю­дей. Зайшли до храму, де було багато ідолів, і помоли­лася вона єдиному справдешньому, сущому всевишніх Богу і, взявши за ногу Аполлона, сказала: «Тобі кажу, бездушному, і всім, що з тобою, ідолам, так велить вам Господь мій, Ісус Христос: упадіть ви всі на землю і таньте як пісок». І водночас зі словом святої упали всі як один і в порох розсипалися. Тоді всі люди побігли із ідольського храму, кличучи й кажучи: «Великий є Бог Християнський!» Погані ж жерці, бачачи богів своїх по­биття та погибель, припали до ігемона, плачучи й ка­жучи: «Пане ігемоне, казали ми тобі: посічи чарівницю оту, що зваблює місто наше. Ти ж не послухав нас, і ось нині волхвуванням своїм побила богів наших». Ігемон же наповнився ярості й запитав жорстоко святу, кажучи: «Якими волхвуваннями чиниш такі діла?» Свята ж від­повіла: «Із іменем Господа мого, Ісуса Христа, ввійшла до храму богів ваших і помолилася Господу моєму, мов­лячи: «Явися до мене, Спасе мій, котрий мені життя дарував!» І явився до мене сам Господь мій і Бог. Твої боги, коли уздріли Бога мого, затрепетали зі страху і, впавши на землю, розбилися, заявляючи, що собі не мо­жуть допомогти — як же можуть допомогти іншим?» Ігемон же повелів знову на дереві підвісити її і свічками обпаляти ребра її. Свята ж, висячи, палена, зітхнула до Бога й каже: «Господи Боже мій, всього живого Творче і Промисленнику, Ти трьом юнакам піч розпалену про­холодив був, Ти першомученицю Теклю із вогню збавив був, тож спаси й мене, недостойну, із рук тих, що му­чать мене», І тоді зійшов ангел, доторкнувся свічок, і за­палився вогонь вельми великий і попалив багатьох без­законників. Народ же гукнув: «Великий Бог християн­ський!» — і повірило багато людей у Христа. Ігемон же, примітивши поговір у народі, побоявся, щоб не повстали на нього, і повелів швидко посікти мечем святу. Коли ж відсічена була їй голова, почули деякі голос із небес, який сказав: «Радуйтеся, праведні, бо мучениця Параскева вінчалася!»

Святе ж тіло її взяли й поховали чесно у домі її. Так добра діва закінчила подвиги мучення і пішла до Жениха свого, носячи замість єлея кров свою, і посе­лена тепер із мудрими дівами у світлиці Христовій. Ко­ли ж у завтрашній день рушив беззаконний ігемон на лови, то раптово роз’ятрився кінь його і скинув його у прірву, а впавши, вельми побився, і розсипалися кістки його, і зле викинув окаянну душу. Великомучениці ж Параскеви душа свята й чиста в руках Божих. А від чесних її мощів численні зцілення подавалися болящим у славу Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж честь і поклоніння із Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.